ЧОМУ МИ НЕ ПАМʼЯТАЄМО ДИТИНСТВО?

Буває так, що людина памʼятає себе лише у підлітковому віці й перші спогади вона має, наприклад з 10-12 років, решта лише зі слів батьків та рідних. В чому ж проблема? 

Насправді все просто, уявімо, що наш мозок зі спогадами - це бібліотека, а в бібліотеці є книги, які нам не можна читати, бо колись ми вже намагались це прочитати та ледь не загриміли в психлікарню (тобто була травма - болючий досвід, який ми не прожили, психіка заховала його у коробку і підписала - «НЕ ВІДКРИВАТИ»). 

Наприклад: коли вам було 4, ви загубились у торговому центрі, батьки вас шукали кілька годин, ви відчували страх, що більше їх не побачите і дуже розплакались. Звичайно ви цього не памʼятаєте, можливо в старшому віці вам про це розказували. 

Але ж ми не говоримо про те, що у вас були лише негативні спогади в цей вік, було і хороше у 4 роки: 

✔️ходили в парк їсти морозиво з мамою;

✔️тато купив вам машинку/ляльку про яку ви мріяли; 

✔️бабуся щовечора вам читала казки й так далі… тобто в тій же  коробці лежать спогади за весь рік, але щоб десь ненароком ви не наштовхнулись на цей спогад в ТЦ ваша психіка вирішила закрити всю коробку під назвою« 4-Й РІК ЖИТТЯ». 

І коли ви з психотерапевтом відкриваєте травматичний спогад дитинства (як у прикладі ви згадуєте, що вас забули в ТЦ), то психіка знімає замок зі всієї коробки під назвою «4-Й РІК ЖИТТЯ» і вам час від часу приходять спогади вже і приємні з цього періоду. 

Тому, якщо ви погано памʼятаєте своє дитинство, це не означає що у вас погана памʼять  - це означає, що вам час задуматись, що там було такого, що довелось закрити цю бібліотеку під назвою «ДИТИНСТВО».